Я дуже позитивно ставлюся до мистецтва. Навіть якщо мені щось не сподобалось (в даному випадку вистава), я рада, що отримала можливість приторкнутися до прекрасного і високого, адже в будь-якому випадку – емоції викликані, а це головне призначення мистецтва. Емоції я отримала негативні, місцями навіть обурена.
Чудова гра актора, жахливі і у той же час прекрасні музичні ефекти, незвичайний жанр вистави, але є одне але. Я згодна зі словами, які сказав актор після виступу, звертаючись вже до глядачів не у якості професіонала, а як людина. Він хотів донести те, що потрібно бути людьми і не забувати про ефект «бумеранга». Проте, основна думка вистави така: нещасна Україна, яку, бідну ображають. Виникає питання: а чому? У монолозі артиста використовуються вірші Т. Г. Шевченка, де Україна змальовується країною-жертвою, в якій страждають люди. Сенс у тому, що з роками та навіть століттями абсолютно нічого не змінюється. Мене дивує, чому ані слова не сказано про те, що народ не поважає чужу мову і культуру, а потім дивується негативному ставленню до неї, має свої недоліки, як і всі люди на планеті, проте чомусь вся планета («з москаликами та німцями») висвітлена поганою, а Україна святою. Можу сказати, що свята вона лише для українців, для інших ж така ж сама, як і решта земель і не відрізняється особливою святістю. І от коли більшість «спуститься на землю», зрозуміє свої недоліки, не буде задавати дурних питань зустрівши носіїв інших мов у себе у країні, почне поважати чужу культуру і мову, не буде вигадувати жаргонних слів, описуючи їх, тоді нехай вже на щось розраховує.
І справа зовсім не у правителях. Люди, ось хто винен в першу чергу у поганому ставленні. І коли будь-яка нація не зрозуміє, що вона не центр Всесвіту і не ставитиме себе вище інших – нехай не дивується нічому і не скаржиться ні на що.
Діана Цалан, студентка 221 групи