Театр — храм вічної краси

На мою думку, театр — храм вічної краси, бурхливих почуттів, які проникають у глибини душі, не залишаючи нікого байдужим. Днями я цілком впевнилася у цьому, коли відвідала міський драматичний театр. Вистава, на яку я потрапила, була про Україну часів Шевченка: змучену, але незламну, про  її  люд потомлений, кайданами повитий і кров’ю ворожою наші землі политі. Постановка була побудована на віршах Т.Г.Шевченка, на його баченні тяжкого селянського життя, брехні, несправедливості, зажури  народу.

Актор дуже талановито і натхненно відіграв виставу, він зумів донести до глядача всі емоції, почуття, що переповнювали його під час виконання ролі. Значного ефекту додавала музика. У деякі моменти ставало моторошно. Монотеатр як гра одного актора, мене зацікавила. Вистава була вражаюча, вона змусила кожного задуматися… З першої і до останньої  хвилини актор приковував до себе погляди і з кожною наступною сценою, реплікою напруження тільки зростало. Із гри актора ми зрозуміли, що Кобзар писав про минуле, а виявився пророком, який передбачив сьогодення і його проблеми.

Інна Рудько, студентка 213 групи

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *